НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ /НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ: ВІД СРСР ДО НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (ЧАСТИНА 2)

05.12.2018

Першим проректором Київського медичного інституту (КМІ) був професор Є.Г.Черняхівський.

Є. Г. Черняхівський

(1873–1938). Фото

з альбому КМІ 1927 року

Євген Григорович Черняхівський (1873–1938) народився в родині священика на Київщині. Після закінчення в 1898 році медичного факультету Університету Св. Володимира працював спочатку лікарем, потім – завідувачем хірургічного відділення Київської Олександрівської лікарні. Спектр операцій хірурга був вельми широким. У 1901 році (згідно з деякими іншими даними – у 1904 р.) він, уперше в Києві, успішно виконав ушивання рани серця. На той час у світовій літературі були описані лише 85 подібних операцій (М. П. Бойчак, 2011).

Особливий інтерес хірурга викликала судинна хірургія, і в цій галузі він має більшість публікацій. Базуючись на численних експериментальних дослідженнях, він розробив багато модифікацій судинних швів, які з успіхом використовував у клініці. Судинною хірургією продовжував займатися в Київському військовому шпиталі в часи Першої світової війни. У цей період він розробив вдалу модифікацію іммобілізаційної шини М. М. Волковича для поранених, якою став користуватися і його вчитель (Ю. Г. Віленський, 2007). Проте дисертаційна робота Є.Г.Черняхівського була суто експериментальним дослідженням у галузі пато- фізіології, яке спростовувало популярну в ті часи гіпотезу «дуоденального діабету». Ступінь доктора медицини отримав у 1911 році, а вчене звання професора – у 1914 році.

Після створення Інституту охорони здоров’я, згодом – Київського медінституту, «переважно для пролетарського студентства», Є. Г. Черняхівський був призначений його першим ректором і водночас – завідувачем кафедри загальної хірургії української лектури на базі Олександрівської лікарні.

З боку радянської влади призначення ректором безпартійного національно свідомого вченого було вимушеним кроком, і ректорство Є. Г. Черняхівського тривало недовго. Проте йому вдалося зберегти в Київському медичному інституті українську лектуру Київського державного українського університету. До її складу увійшли авторитетні вчені – професори О. Пучківський, О. Богаєвський,    М. Вашетко, М. Нещадименко, В. Підгаєцький, В.Удовенко,

О. Корчак-Чепурківський, Г. Іваницький, А. Собкевич та інші. Більшість з цих професорів у 1930-ті роки, разом із ректором, було репресовано… У складі російської лектури викладання продовжили хірург О. Кримов, фізіолог В. Чаговець, акушер-гінеколог Г. Писемський і терапевти М. Стражеско та Ф. Яновський.

Є. Г. Черняхівському судилося пропрацювати на посаді ректора менше двох років. Влітку 1921 року в Київський медінститут був призначений політкомісар О.Мосесянц, з яким учений не зміг «налагодити співпрацю», внаслідок чого в грудні 1921 року був звільнений. Проте завідувачем кафедри загальної хірургії він залишився. У 1923 році, після того, як М. М. Волкович пішов з завідування кафедрою факультетської хірургії, Є. Г. Черняхівський очолив цю кафедру й завідував нею до 1929 року, одночасно працюючи заступником голови медичної секції ВУАН.

Ще в 1907–1911 роках Є. Г. Черняхівський почав перші експерименти з трансплантації нирки в черевну порожнину та успішно виконував судинні шви на її артеріях і венах. Але, незважаючи на відновлення кровотоку, пересаджені нирки доволі швидко гинули.

Експериментальні дослідження з трансплантації нирки Є. Г. Черняхівський відновив на кафедрі хірургії. У них брав участь його аспірант, випускник медичного факультету Університету Св. Володимира 1921 року Ю. Вороний. На жаль, результати цієї серії експериментів не були надруковані. Можна лише припускати, що їхня методика відрізнялася від попередніх і стала основою подальших досліджень Ю.Вороного в Харківському медичному інституті. Ці експерименти завершилися першою в світі успішною трансплантацією нирки в 1933 році, яка була виконана Ю.Вороним під час роботи директором і професором Херсонського вечірнього виробничого медичного інституту. Ця праця була опублікована вченим у 1934 році.

Приват-доцентський курс дитячої хірургії на кафедрі Є. Г. Черняхівського читала професор В. Г. Гедройц – перша в Російській імперії жінка-хірург, учениця відомого швейцарця Цезаря Ру, учасниця двох війн, яка потрапила до Києва після поранення на фронті в 1918 році.

У 1929 році, коли розпочалася фейкова справа «Спілки визволення України» (див. нижче), Є. Г. Черняхівський був репресований і звільнений з роботи. На короткий період його наступницею на кафедрі стала В. Г. Гедройц.

В. Г. Гедройц (1870–1932).

Фото з альбому КМІ 1927 року

 

Про останні роки життя вченого-медика нам нічого не відомо. У 1938 році він помер «своєю смертю» і похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

У перші роки роботи Київського медичного інституту радянська влада відповідно до державної політики того часу підтримувала процес українізації навчально-наукового процесу. Однак цей період швидко закінчився і на його зміну прийшли репресії «буржуазних націоналістів». Одним з перших постраждав О. В. Корчак-Чепурківський, на якого в 1922 році київське Державне політичне управління завело слідчу справу за звинуваченням у «руйнівній антирадянській діяльності». Обраний у 1921 році дійсним членом ВУАН за спеціальністю «соціальна медицина», він був усунений від викладацької діяльності й висланий на 3 роки до м. В’ятки (нині м. Кіров, РФ).

Після повернення в Україну О. В. Корчак-Чепурківський у 1928–1934 роках працював на скромній посаді вченого секретаря Академії наук. Однак після публікації наукової роботи щодо смертності населення міст Києва, Харкова, Одеси й Дніпропетровська, яка продемонструвала наслідки Голодомору, академік був переведений на посаду завідувача відділу санітарної статистики в Інституті демографії, яку займав до 1938 року, а його наукові праці перестали друкуватися. У 1936 році його син Юрій, видатний український демограф і фахівець з соціальної медицини, отримав обвинувачення в «фашистсько-націоналістичних поглядах» і був висланий у табори ГУЛАГу. У ролі обвинувача виступив учень  О. В. Корчака-Чепурківського професор С. С. Каган, який очолював кафедру соціальної медицини Київського медичного інституту.

Розпочалася нова глава в історії країни і, разом з нею, Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ